Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.02.2017 року у справі №910/31396/15
Ухвала КГС ВП від 30.01.2018 року у справі №910/31396/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Справа № 910/31396/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргуКиївської міської митниці Державної фіскальної служби Українина рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 25.02.2016 Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016у справі№910/31396/16 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД"до 1. Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, 2. Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києвіпростягнення збитків у розмірі 328620,82 грн.за участю представниківвід позивача:Шипіцин О.В.,від відповідача-1: від відповідача-2: Добров О.І., Мельниченко К.Г.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 25.02.2016 (суддя Босий В.П.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД" (далі - Товариство) грошові кошти у розмірі 94646,81 грн., що становлять витрати з переплати позивачем у 2015 році ввізного мита, суми податку на додану вартість на підставі нової декларації №100270001/2015/222484 у зв'язку із збільшенням загальної вартості товару через зміну курсу долара США, а також сплаченого додатково імпортного збору. Відмовлено у позові в частині позовних вимог про стягнення 233974,01 грн. збитків, з яких: 140646,33 грн. складають витрати, понесені на оплату позивачем послуг зберігання товару на митному складі тимчасового зберігання на підставі уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ №480047 від 23.09.2015, та 93264,68 грн. - витрати на оплату послуг по декларуванню та зберіганню товарів за договором №МС-03/11-2014 від 03.11.2014, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБО Груп".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: Жук Г.А., Мальченко А.О., Дикунська С.Я.), рішення скасовано частково та прийнято нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД" 233974,01 грн. збитків. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, відповідач-1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення митних платежів, та відмовити у задоволенні позову в частині стягнення плати за зберігання товару.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/348 від 24.01.2017 призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі №910/31396/16 у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В. на лікарняному.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.01.2017 у справі №910/31396/16 визначено наступний склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Євсіков О.О., Самусенко С.С.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч.1 ст.1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі контракту №091-2014 від 11.01.2014 (а.с.17-18), укладеного між Товариством та Компанією SHANTOU YUPENG CIDIAN INDUSTRY CO., LTD (Китай), позивачем було придбано товар (футляри з листів пластмаси для зберігання DVD-дисків).

Для здійснення митного оформлення придбаного товару в Київську міську митницю ДФС позивач подав вантажну митну декларацію №100270001/2014/209432 від 27.05.2014 (а.с.19), в якій митна вартість товару відповідно до ст.57 Митного кодексу України визначена позивачем за першим методом (ціною договору) згідно з п.2.2 контракту та становила 19656 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США = 11,660821 грн.) становило 229205,10 грн.

Виходячи з цієї суми, 26.05.2014р. Товариство сплатило ввізне мито в розмірі 28650,54 грн. з розрахунку 12,5% та суму податку на додану вартість у розмірі 51571,15 грн. з розрахунку 20%, що підтверджується наявним в матеріалах справи банківською випискою з особового рахунку позивача (а.с.43).

Під час митного оформлення товару у відповідача-1 виникли сумніви щодо наданих документів, тому з метою контролю правильності визначення митної вартості товару у позивача було витребувано додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

З посиланням на те, що на момент митного оформлення позивачем не повністю надано додаткові документи, відповідачем-1 прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №100270001/2014/300122/2 від 06.06.2014 (а.с.20), на виконання якого визначено митну вартість товару за шостим методом (резервним) у зв'язку з тим, що подані декларантом документи містять розбіжності, а саме порушено п.4.1.2 контракту №091-2014 від 11.01.2014 щодо передплати імпортованого товару.

Карткою Митниці №100270001/2014/00390 від 16.06.2014 (а.с.22-23) відмовлено позивачу у митному оформленні (випуску) товарів за поданою ним митною декларацією №100270001/2014/209432 від 27.05.2014.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі №826/15008/14 (а.с.24-30) визнано протиправними дії Київської міжрегіональної митниці Міндоходів щодо прийняття рішення про коригування митної вартості товарів та щодо прийняття рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 27.05.2014 №100270001/2014/209432, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування митної вартості товарів від 06.06.2014 №100270001/2014/300122/2, визнано протиправною та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.06.2014 №100270001/2014/00390.

14.07.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД" зверталось до начальника Київської міської митниці ДФС України із заявою №13/07-83 від 13.07.2015 (а.с.92) щодо проведення митного оформлення товару.

У відповідь на зазначену заяву листом №4961/10/26-70-63-01-07 від 12.08.2015 (а.с.93) Митниця повідомила позивача, що скасування адміністративним судом картки відмови не змінює статусу митної декларації, поданої у 2014р., а тому для проведення митного оформлення позивачу відповідно до ст.257 Митного кодексу України потрібно подати нову митну декларацію за курсом валюти, що діє на день її подання.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство оформило нову вантажну митну декларацію №100270001/2015/222484 (а.с.42-1), в якій митна вартість товару відповідно до ст.57 Митного кодексу України визначена позивачем за першим методом (ціною договору) згідно з п.2.2 контракту та становила 19656 доларів США, що за курсом долара США - 21,69865500 грн. становила 426508,76 грн. (вартість товару в національній валюті значно збільшилась).

Виходячи з цієї суми, Товариством визначено ввізне мито в розмірі 53313,60 грн. з розрахунку 12,5%, суму податку на додану вартість у розмірі 100229,56 грн. з розрахунку 20% та додатковий імпортний збір у розмірі 21325,44 грн. з розрахунку 5%. У зв'язку зі збільшенням вартості товару, яке пов'язано зі зміною курсу долара США по відношенню до гривні, та відповідним збільшенням розміру митних платежів, та введенням Законом України "Про заходи стабілізації платіжного балансу України відповідно до статті ХІІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року" додаткового імпортного збору, Товариство з метою здійснення митного оформлення товару доплатило 102500 грн., що підтверджується наявним в матеріалах платіжним дорученням №153 від 26.08.2015 (а.с.44).

Судами також встановлено, що 03.11.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енсайн ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБО Груп" було укладено договір №МС-03/11-2014 про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митному складі тимчасового зберігання (а.с.31-35), за наслідками виконання якого позивачем на підставі підписаних актів надання послуг (а.с.36-38) було сплачено 93327,68 грн., що підтверджується платіжним дорученням №183 від 25.09.2015 (а.с.39). Крім того, Товариством було сплачено 140646,33 грн. за зберігання товару під митним контролем на підставі виданої Митницею уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ №480047 від 23.09.2015 (а.с.41), що підтверджується повідомленням Митниці про прийняття від ТОВ "Енсайн ЛТД" 140646,33 грн. плати за зберігання товарів на складі митного органу (а.с.40) та платіжним дорученням №180 від 23.09.2015 (а.с.42).

Предметом даного спору є вимоги Товариства стягнути з Державного бюджету України збитки у загальній сумі 328620,82 грн., з яких: 94646,81 грн. становлять переплачені позивачем у 2015 році суми ввізного мита, податку на додану вартість у зв'язку зі збільшенням загальної вартості товару через зміну курсу долара США, а також додатково сплачений імпортний збір; 140646,33 грн. - вартість послуг за зберігання товару на митному складі тимчасового зберігання, сплачених на підставі уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ №480047 від 23.09.2015; 93264,68 грн. - вартість послуг з декларування та зберігання товарів за договором №МС-03/11-2014 від 03.11.2014, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБО Груп".

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на завдання йому збитків внаслідок протиправних дій Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - Митниця), що полягають у прийнятті відповідачем-1 рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 27.05.2014 №100270001/2014/209432, оформленого карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 16.06.2014 №100270001/2014/00390, яка (картка) визнана протиправною та скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі №826/15008/14 (а.с.24-30).

Задовольняючи позов в частині стягнення 94646,81 грн. збитків та відмовляючи у решті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії Київської міської митниці ДФС, які полягають у прийнятті рішення про коригування митної вартості товару, ввезеного ще у 2014 році, та прийнятті рішення про відмову у митному оформленні (випуску) товарів за митною декларацією від 27.05.2014 №100270001/2014/209432, визнано протиправними в порядку адміністративного судочинства, тому вчинену позивачем переплату у 2015р. ввізного мита, суми податку на додану вартість на підставі нової декларації №100270001/2015/222484 у зв'язку зі зміною курсу долара США та збільшенням загальної вартості товару, з якого вираховуються вищезазначені суми, а також сплачений додатково імпортний збір, слід вважати збитками позивача, підлягаючими до відшкодування державою згідно приписів ст.1173 ЦК України. При цьому, суд відзначив про недоведеність позивачем вимушеного характеру витрат у сумі 233974,01 грн., сплаченій позивачем за послуги зберігання товару на митному складі.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 233974,01 грн. збитків та відмову в стягненні 94646,81 грн. збитків (у вигляді переплаченого ввізного мита та податку на додану вартість і додатково сплаченого імпортного збору), апеляційний господарський суд, в свою чергу, дійшов висновку про те, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів та органів державного казначейства, відтак, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів, в тому числі в якості збитків. Натомість сплачені Товариством кошти у загальному розмірі 233974,01 грн. за послуги зберігання товару є його прямими збитками, оскільки понесені саме у зв'язку з неправомірною відмовою відповідача-1 у митному оформлені товару, що спричинила несвоєчасність закінчення митних процедур з оформлення вантажу та необхідність передання його на відповідальне зберігання.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини), та на яку помилково посилається скаржник, спеціальна норма ст.1173 ЦК України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів, тобто за умов існування трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди та її розміру, безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою), за відсутності хоча б одного з яких цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ст.25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, здійснюється державою у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст.546 Митного кодексу України митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому. Не допускається втручання у діяльність митниць інших територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до ч.2 ст.30 Митного кодексу України шкода, заподіяна особам та їх майну неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю митних органів, організацій або їх посадових осіб чи інших працівників при виконанні ними своїх службових (трудових) обов'язків, відшкодовується цими органами, організаціями у порядку, визначеному законом.

Згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судами попередніх інстанцій та не спростовано заявником, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 у справі №826/15008/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015, встановлено преюдиціальні факти протиправних дій Митниці (відповідача-1) щодо коригування митної вартості та відмови у митному оформленні в червні 2014р. імпортованого Товариством товару.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства встановлено правильність визначення Товариством митної вартості товару в поданій декларації від 27.05.2014 №100270001/2014/209432.

Касаційна інстанція також враховує висновок апеляційного суду про ненадання позивачем доказів оскарження в судовому порядку подальшої бездіяльності митних органів щодо митного оформлення товару на підставі зазначеної вище митної декларації.

Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7, 8 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.80 ГПК України Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В порушення приписів ст.ст.43, 84, 101, 105 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не спростували доводи відповідача-1 про те, що спір про повернення надмірно сплачених митних платежів за суб'єктним складом та характером правовідносин є справою адміністративної юрисдикції та непідвідомчий господарським судам.

Таким чином, достеменно не з'ясувавши дійсної правової природи спору в частині стягнення 94646,81 грн. збитків, складовими яких фактично є надмірно сплачені позивачем митні та податкові платежі до Державного бюджету України (їх доплата обумовлена істотною зміною курсу долара США в період з 26.05.2014р. до 26.08.2015р.), суди попередніх інстанцій передчасно розглянули позов в цій частині по суті, прийнявши в результаті взаємовиключні рішення.

Відтак, колегія суддів не виключає наявність підстав вважати таким, що виходить за межі господарської юрисдикції, висновок апеляційної інстанції про те, що 26.08.2015р. позивач необґрунтовано здійснив доплату ввізного мита, податку на додану вартість та імпортний збір на загальну суму 102500 грн. на підставі нової декларації №100270001/2015/222484.

Тим більше, що, в подальшому, апеляційний суд, пославшись на ст.301 Митного кодексу України, ст.43 Податкового кодексу України та ст.45 Бюджетного кодексу України, з урахуванням практики Верховного Суду України, дійшов вірного висновку про те, що повернення помилково та/або надмірно сплачених митних платежів з Державного бюджету України є виключними повноваженнями митних органів і органів державного казначейства, та здійснюється ними з дотриманням спеціальної процедури, врегульованої чинним законодавством, тому суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення таких платежів, в тому числі в якості збитків.

Крім того, колегія суддів вказує на помилкове застосування апеляційним судом до спірних правовідносин, які виникли у червні 2014р., норми ч.6 ст.264 Митного кодексу України від 11.07.2002р., що втратив чинність з 01.06.2012р., та положень п.п.1-4 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого спільним наказом Державної митної служби України та Державного казначейства України від 20.07.2007 №611/147, який втратив чинність з 25.02.2014р.

Що стосується задоволення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді 140646,33 грн. витрат, понесених позивачем на оплату послуг за зберігання товару на митному складі тимчасового зберігання на підставі уніфікованої митної квитанції МД-1 серії КВ №480047 від 23.09.2015, та 93264,68 грн. витрат на оплату послуг з декларування та зберігання товарів за договором №МС-03/11-2014 від 03.11.2014, укладеним з ТОВ "ТБО Груп", то колегія суддів вважає висновки апеляційного суду з цього приводу передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

В спірних деліктних правовідносинах однією з обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду є безпосередній причинний зв'язок між шкодою і неправомірними діями особи, що її завдала.

Частиною 7 ст.55 Митного кодексу України (чинного з 01.06.2012р.) встановлено, що у випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.

В основу оскаржуваної постанови в частині задоволених позовних вимог покладено передчасний висновок про те, що у зв'язку з оскарженням позивачем у судовому порядку прийнятого Митницею рішення про відмову в митному оформленні товару від 16.06.2014 №100270001/2014/00390, яке в подальшому визнано незаконним, митне оформлення товару в тривалий період такого оскарження не завершилося і декларант не мав права перемістити товар через митний кордон України, що й спричинило вимушену необхідність Товариства розмістити товар на склад тимчасового зберігання за єдиним уніфікованим документом (уніфікована митна квитанція серії КВ№480047 від 23.09.2015) та укласти з ТОВ "ТБО Груп" договір №МС-03/11-2014 від 03.11.2014 про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митному складі тимчасового зберігання.

Адже, норма ч.7 ст.55 Митного кодексу України якраз і наділяє декларанта (позивача) правом на випуск товарів, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу.

Відповідно до ст.6 та ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.201, ст.202 та ч.ч.1, 3 ст.204 (Глава 29) Митного кодексу України товари з моменту пред'явлення їх органу доходів і зборів до поміщення їх у відповідний митний режим можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним контролем. Тимчасове зберігання товарів під митним контролем здійснюється на складах тимчасового зберігання. На тимчасове зберігання під митним контролем із застосуванням положень цієї глави товари також можуть розміщуватися на митних складах або на складах органів доходів і зборів. Єдиним документом, необхідним для розміщення товарів на тимчасове зберігання під митним контролем, є уніфікований документ за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, що містить опис цих товарів на підставі товаросупровідних документів. Загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів. Строк тимчасового зберігання товарів, зазначений у частині першій цієї статті, за заявою власника або уповноваженої ним особи може бути продовжений (але не більше ніж на 30 днів) органом доходів і зборів, за дозволом якого товари були розміщені на складі.

Згідно приписів п.4 ч.1 та п.1 ч.5 ст.238 Митного кодексу України обов'язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають товари, граничний строк перебування яких під митним контролем на території зони митного контролю закінчився. Крім товарів, зазначених у частині першій цієї статті, на складах органів доходів і зборів можуть зберігатися товари, що знаходяться на тимчасовому зберіганні під митним контролем відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, митне законодавство передбачає, що товари можуть розміщуватися на митних складах тимчасового зберігання під митним контролем, а після закінчення граничного строку їх перебування під митним контролем товари мають розміщуватися на складах органів доходів і зборів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що судами не досліджено обставин щодо правового режиму ввезеного позивачем майна, зокрема, щодо періоду його знаходження під митним контролем, а також тих істотних обставин, коли закінчився граничний строк перебування товару під митним контролем та чи після спливу цього строку Товариством передавався товар для зберігання на складах органів доходів і зборів.

Водночас, з урахуванням положень ч.2 ст.14 ЦК України та ч.7 ст.55 Митного кодексу України, колегія суддів не виключає обґрунтованість висновку суду першої інстанції про недоведеність вимушеного характеру збитків позивача у вигляді витрат у сумі 140646,33 грн. на оплату вартості послуг зберігання товару на митному складі тимчасового зберігання, понесених на підставі уніфікованої митної квитанції серії КВ№480047 від 23.09.2015, оскільки за наявності незгоди з митною вартістю, визначеною митним органом, Товариство не скористалося передбаченим законом правом випуску товарів у вільний обіг під відповідні гарантії.

Наведене також не виключає наявність підстав вважати, що позивачем не було вжито передбачених митним законодавством способів уникнення (попередження) збитків у сумі 233974,01 грн., що, в свою чергу, може свідчити про недоведеність вимушеного характеру понесених позивачем витрат.

Касаційна інстанція зазначає, що в аспекті достеменного встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та завданням збитків, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що незаконне рішення про відмову у митному оформленні товару приймалося Митницею 16.06.2014р., в той час як договір №МС-03/11-2014 про надання послуг по декларуванню та зберіганню товарів на митному складі тимчасового зберігання, за наслідками виконання якого позивачем на підставі підписаних актів надання послуг були понесені витрати у розмірі 93327,68 грн. (ці витрати також включені до складу збитків), було укладено з ТОВ "ТБО Груп" (виконавцем послуг) лише 03.11.2014р., тобто більш як через 4 місяці після відмови у митному оформленні товару.

Отже, рішення в даній справі слід було приймати з урахуванням наведених вище норм законодавства і всіх фактичних обставин справи. Разом з тим деякі з таких обставин, хоч сторони на них і посилались, не були відображені в оскаржених судових актах. Проте, виключно на підставі їх комплексного дослідження можна дійти обґрунтованого висновку про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову в даній справі.

Приймаючи рішення та постанову у даній справі, суди попередніх інстанцій в порушення ст.ст.43, 80, 101, 105 ГПК України не взяли до уваги наведеного та не оцінили всі матеріали справи в їх сукупності. Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки наданих сторонами доказів, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин справи і надання їм належної правової оцінки в сукупності з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі №910/31396/16 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко